Світлана Пиркало: PROсленг

«…Сленг потрібно знати. Інакше виходить не круто, а холодно…»

Чим важливий сленг? Перш за все, він важливий для таких людей, як перекладачі. Наприклад, радянські одноголосі переклади фільмів… В одному з фільмів хлопець запрошував дівчину до себе в шикарний пентхауз; вона заходила і казала “What a cool place!” (“Яке круте місце!”), перекладач казав: “Якось тут прохолодно!”.
Сленг потрібно знати. Інакше виходить не круто, а холодно.

Світлана Пиркало, сленгДля чого ми взагалі вигадуємо сленг? В українській мові існують кількасот тисяч слів, і начебто можна сказати алкоголь і гроші, а ми кажемо “бухло і бабло”. І вигадуємо нові суфікси чи префікси до старих матюків, що встигли набриднути.
Це – секретна мова, секретні слова, що об’єднують соціальні групи людей. Це ніби відсікання себе від іншої частини суспільства. Неформальство. Ну і, звісно, є потреба самовиразитись. Є випадки, в яких можна сказати, що “все добре”, а іноді  “все зашибісь”, бо “добре” не передає того стану.

Мені розповідали про священника десь в Центральній Україні, який бив себе молотком по пальцю, роблячи паркан і казав: “Господи, прости!”. Але, я думаю, це єдиний приклад був: більшість з нас сказали б зовсім інше.
Сленг також може допомагати нам інтерпретувати реальність з гумором. Гумор у купі зі сленгом також дає можливість легко виходити з незручних становищ. Наприклад, замість того, щоб висловитись прямо і відверто про ціль свого походу до туалету, можна просто сказати “Подзвоню на батьківщину” і так далі.
Сленг створює карнавальну атмосферу, де суспільна ієрархія ломається.

Сленг – це все, що є поза літературною мовою, фактично лайка. Сленг можна загнати в категорію табу, коли ми не зможемо говорити ним вголос, але все ж він буде продовжувати своє існування. Сленг – ненормативна лексика. Що таке норма в українській мові досі точно не знає ніхто.

Чи можемо ми обійтись без сленгу? Ні, не можемо, адже його викнення і поширення у кожній мові підтверджує нагальну потребу людей у експресивному ненормативному вираженні. По-друге, українська мова ніколи не існувала без сленгу.
Перша пам’ятка українського молодіжного сленгу “Енеїда” Котляревського. Персонажі “Енеїди” не бьються, вони: стрижуть по спині, увічать на смерть, мнуть на яєчню, супонять, тузять, цідять, садять бебхи і так далі.

Чи треба нам обходитись без жаргону? Це ніби спеція: суп без лаврового листа варити можна, але смак буде не той. Інша справа: якщо не існує нічого, крім лаврового листа у цьому супі, то хто його захоче їсти?
Україна конкурує з Росією у слензі, як і в продажі книжок. Багато людей, що чули російський жаргон, впевнені, що українського не існує, чи що він повністю калькований з російської мови. А насправді багато російських жаргонізмів походять з української мови, з жаргону лірників, наприклад, або навіть з мови їдиш.
Чікса (шикса) на їдиші означає дівчину, що не належить до єврейської родини; лох з жаргону лірників – це людина, без зайвих значень, наданих цьому слову зараз, чахол – сучасне хохол – означало українець. Популярне слово “аржан” (гроші) взагалі прийшло до арго з  французької мови, де носить те ж значення.

Традиційно вважається, що чоловіки більше за жінок послуговуються жаргоном та матюками. Причина цьому проста – чоловіки у своєму повсякденному житті частіше потрапляють у ситуації, в яких вони теоретично можуть користуватись ненормативною лексикою. Тим більше, найбільша група українського сленгу відноситься до алкоголю. Але це зовсім не означає, що між собою жінки сленг не використовують. Просто згідно суспільним нормам використання сленгу прилюдно здається жінкам чимось забороненим чи аморальним.

Словник сленгу я уклала у 1997 році і він був виданий у 1998 році. Він вміщує 2700 слів і сталих виразів. Свій словник я складала у Львові, Києві, Івано-Францівську, Чернігові та Полтаві. Тобто у місцях, де є молодіжне середовище, субкультури і в яких сленг поширюється швидко. Є зараз словники і повніші за мій. Наприклад, словник жаргонів Лесі Ставицької , друге видання якого має понад 4000 тисячі слів, в якому вона використовує приклади з літератури і преси. Також її словник “Мова без табу”: обсценізми, еротизми та безпосередньо матюки.
Проблема таких словників у тому, що й тут відчутний вплив російської мови: автори намагаються записати сленг так, як він має бути, а не таким, яким він є. Мову треба записувати такою, якою вона є, щоб бачити її зміни.

Записала Катя Зінов’єва

Valid XHTML 1.0 Transitional Valid CSS!